Дмитро Ярош
Крик души… Безособово.
Загрузка...
Як же ви, мудаки, задовбали своєю нескінченною битвою всіх проти всіх!
У той час, коли кожного дня на Фронті, у нашій національно-визвольній війні, гинуть Українці.
Ви ж, п*дараси, їхніх мізинців не вартуєте!..
Невже у вас, тилові пацюки, відсутній інстинкт самозбереження?
Невже ви, потвори, ряжені у патріотів, по всі сторони ваших ефемерних барикад, думаєте, що ми, люди які чотири роки не виходять із бою, все вам пробачимо і забудемо!..
Ми ж всі там не загинемо… Ми ж, прийде час, станемо бичем у руках Божих. І всі отримають «по плодах іхніх»…
Загрузка...
Це не погрози. Це ваша перспектива. Конкретна.
Без надії сподіваюсь, що ви зупинитесь у руйнуванні нашої Держави.
А якщо ні — вмиєтеся своєю кров’ю.
Це ми, ті хто воює проти зовнішнього ворога, добре навчилися робити: лити ворожу кров.
Так. Це емоціі. Але цілком контрольовані…